Березнянська громада Березнянська громада Чернігівської області

Перша згадка про Березну (Березий) датована 1152 роком. Згідно зі стародавніми переказами, назва населеного пункту пішла від березових лісів, які росли навколо першого поселення в цій місцевості.

Поблизу селища знайдені римські монети II ст., а також курганний могильник і городище Замковище періоду Київської Русі (Х — ХІІІ ст.), які були залишками міста Березоя. З ХІ ст. Березой входив до складу Чернігівського князівства. На початку жовтня 1239 р. князівська дружина і все доросле населення хоробро захищало місто від монголо-татарського нашестя. Захисники самі зруйнували підйомний міст, тим самим відрізавши собі останній шлях до порятунку. Усі захисники полягли в бою, а жінок і дітей, які сховалися в церкві Благовіщення, спалили татаро-монголи.

З першої половини XVII ст. відомий герб Березни: у блакитному полі зелена береза. В 1767 р. сотник Я.Сахновський додав малюнок власної печатки, що складався із схрещених шаблі, стріли і зірок. Це зображення було взяте за основу герба, затвердженого в 1782 році. Він був уніфікований в 1857 р. й існував до 1917 р.

На поч. XVII ст. Березна дістала Магдебурзьке право. Тут бурхливо почали розвиватися ремесла. Були створені цехи шевців, кравців, кушнірів.

В першій половині XVII ст. Березна належала коронному гетьману Речі Посполитої Миколі Потоцькому.

Після визвольної війни 1648–1654 рр. місто стало осередком Березнянської сотні Чернігівського полку Війська Запорізького. 1663 р., грудень — у Березні були зосереджені проти польського вторгнення і військ Тетері полки Сосницький Скидана і Чернігівський Тихона Гаврилова. На 1724 рік в Березинській сотні налічувалось 552 козаки, що складало 10.6 % Чернігівського полку (найбільший відсоток серед усіх сотень).

З 1781 року після ліквідації російськими царями полкового устрою Березнянський повіт входив до складу Новгород-Сіверського намісництва. З травня 1783 року Указом правлячого Сенату містечко було зрівняне в правах і вигодах з Черніговом і Ніжином. В Березні тоді нараховувалось 7,4 тис. жителів.

Після утворення Малоросійської губернії в 1802 році перетворилось на Заштатне місто Чернігівського повіту Чернігівської губернії.

У кін. XVIII — на поч. XIX ст. в місті були поширені такі ремісничі професії: чоботарі, ткачі, кравці, ковалі, столяри, теслярі, срібляники, маляри, гончарі, римарі, сиричники, шапкарі, кушніри, котляри, олійники, пивовари, солодовники, бондарі, шаповали, колісники, склярі, винокури, перепечаї, коновали. Вони об'єднувалися в цехи. Крім того ще були годинникарі, перукарі, музиканти та ін.

Найбільшим цехом був шевський. Багато десятиліть Березна тримала марку лівобережної столиці хромових чобіт. Вироби березнянських шевців були відомі на ярмарках багатьох міст не тільки України, але й Росії. Коли під час Кримської війни виникла потреба якнайшвидше взути дружину Сосницького ополчення, березнянські шевці виготовили 4 тис. пар юхтових чобіт. Кравці пошили 1120 чемерок і стільки ж шароварів, а кушніри підготували для російського війська 12 тис. кожухів.

У місті знаходилися: одна салотопня, п'ять олійниць, шість кузень, дві крупорушки, близько 20 млинів і два цегельні заводи. Одне з найголовніших занять населення містечка було винокуріння. Березна займала одне з перших місць по виготовленню вина і отримуваному прибутку від його збуту.

Березна була також відома як значне торгове містечко на Лівобережній Україні. З XVIII ст. тут щороку відбувалось три великих ярмарки: літній на Вознесіння, другий на Успіння, і зимовий на Миколу Чудотворця. (Наприкінці XIX ст. зимовий перенесли на 27 — 30 січня). Крім ярмарків двічі на рік влаштовувалися торжки в останній понеділок перед Великоднем та Різдвом Христовим. Базари відбувалися щотижня в понеділок, середу та п'ятницю.

На Березенські торги привозили товари не лише з навколишніх сіл, а й з Стародуба, Калуги, Борзни, Ніжина, з Дону. Березнянські купці їздили торгувати на Дон, у Крим, Польщу, Німеччину, Прибалтику, Москву, Борисов, Вітебськ.

В містечку нараховувалося 6 церков. Найбільш відома з них — Вознесенська, побудована в 1761 році ніжинським майстром П.Шолудьком. Вона була дерев'яна, з п'ятьма банями, хрещата у плані, на шипах, споруджувалася без застосування пилки і гвіздків. У 1875 р. була розмальована Г.Симоненком арабесками. В 1893 році в інтер'єрі орнаментовано бані й позолочено карнизи. Визначним мистецьким твором 2-ї пол. XVIII ст. був багатоярусний різьблений іконостас. На жаль, ця церква не збереглася. Була знищена більшовицькою владою в 1929–1930 роках.

У 1866 році в містечку налічувалося 1547 дворів, 8451 житель. Діяла поштова станція, свічний і три цегельні заводи, парафіяльне училище, жіночий пансіон, церковнопарафіяльні школи, шпиталь.

У кінці 20-х років ХХ ст. в Березні створюються ТОЗи, які пізніше реорганізовуються в колгоспи. В 1933 році в селищі створено МТС. Статусу смт набуло у 1924 році. Свого часу Березна було районним центром регіону, а потім, мабуть, через відсутність залізничного сполучення, яке було у Мени, змінило свій статус.

Під час Другої Світової війни гітлерівці замучили й розстріляли в Березні 376 мешканців, і серед них депутата Верховної Ради УРСР 1-го скликання бригадира жіночої тракторної бригади Марію Ковбич.

У 1959 році населення становило 6600 жителів. У 1960 р. на базі колгоспів ім. Ватутіна та ім. Товстухи було організовано радгосп «Березнянський», який в 1964 році реорганізовано в птахофабрику. У 1979 році птахофабриці було присвоєно звання «Господарство високої культури землеробства». Довгий час господарство очолював Ємець Михайло Маркович, заслужений працівник сільського господарства України, лауреат Державної премії України 1996 р.

У 1996 р. птахофабрика була реорганізована в ВАТ «Березнянський», а у 2000 р. на його базі створено ТОВ «Березнянський» і ВАТ «Березнянський». Зараз на території селища нараховується 4 селянсько-фермерські господарства, діють 5 підприємств малого бізнесу з магазинами, два кафе. Є торфопідприємство, цегельний завод, міжколгоспна будівельна організація, харчокомбінат. У регіоні є посіви зернових і технічних культур, розведення м'ясо-молочної худоби.

Уродженець Березни письменник і краєзнавець Корбач Іван Михайлович присвятив історії рідного краю історичні романи, повісті, оповідання. За історичну повість «Шляхами століть» — про літописне місто Березна — удостоєний звання лауреата премії Українського фонду культури у галузі літератури. Відома також збірка нарисів «Що за люди березенці»

Джерело uk.wikipedia.org